Теорія:

Стилістичні особливості іменників
Іменники мають великі стилістичні можливості. Точно передати емоції, відтінки почуттів, дух епохи допоможе вдалий добір слова із синонімічного ряду: боротьба — пря, війна, борушкання, сутичка, двобій, герць, конкуренція, змагання.
Засобом увиразнення також слугують власні назви, що перейшли у загальні і навпаки.
Приклад:
Гей, нові Колумби й Магеллани, напнемо вітрила наших мрій! (В. Симоненко). Нечасто тепер на вулиці побачиш «жигулі» чи «запорожці», більше  «шкоди», «фольксвагени» й «мерседеси».
У художніх, рідше публіцистичних творах для поетизації мовлення використовують форму множини деяких іменників.
Приклад:
\(Хліба\) квітували, і легкий вітер погойдувався над ними золотавим димком (В. Кучер).
Зверни увагу!
Стилістичною помилкою вважають вживання в давальному відмінку однини закінчення -у, -ю в іменників чоловічого роду, що стоять поряд: правильно панові полковнику (а не пану полковнику), капітанові Юращуку (а не капітану Юращуку), Леонідові Васильовичу (а не Леоніду Васильовичу).
Стилістичні особливості прикметників
Стилістично забарвленими є нестягнені форми прикметників та короткі прикметники: хорошії, милеє, темная, дрібен, ясен, зелен, повен.
Такі варіанти частіше вживають у художньому стилі та народній творчості.
Приклад:
А дівочі молодії веселії літа, як квіточки за водою, пливуть з сього світа (Т. Шевченко). Ой як зацвіло синєє море та різними цвітами (Нар. творчість).
Уживання іменника як неузгодженого означення доречне в публіцистиці, в офіційно-діловому та науковому стилі: справа «беркутівців», звернення президента, клопотання прокуратури, арешт підозрюваного, теорема Піфагора, комета Галлея, число Авогадро.
Також уживають родовий відмінок, коли до прізвища додають ім'я (поема Івана Франка, вірш Павла Тичини).
Зверни увагу!
У розмовному, художньому стилях частіше використовують присвійні прикметники: дівочі очі, мамині колискові, отчий дім, Вірині товариші, Олегові побратими.
Стилістичні особливості дієслів
Стилістично забарвленими є такі форми дієслова (характерні для розмовного й художнього стилів):
  • неозначена на -ть: кохать, читать, шукать;
     
  • першої особи множини теперішнього часу на -им, -ем: носим, робим, вірим, живем, скажем;
     
  • третьої особи однини на -а: шука, гойда, літа.
Зверни увагу!
Прохання, наказ, заклик можна передати у м'якшій формі (використати умовний спосіб дієслів) і в суворішій (використати інфінітив).
 
Порівняй: Чи не заспівати нам пісню? — Мовчати! Не рухатись!