Що означають терміни «фонетика», «графіка», «орфоепія», «орфографія»
Фонетика (від. грец. phonetikos — звуковий) — це розділ мовознавства, що вивчає звуки мови.
Графіка (від грец. grapho — пишу) — це розділ мовознавства, що вивчає cукупність умовних знаків (букв та символів) для передачі звуків на письмі.
Орфоепія (від грец. orthos — правильний, epos — мова, мовлення) — це розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови.
Орфографія (від грец. orthos — правильний, grapho — пишу) — це розділ мовознавства, що вивчає правила написання слів.
Орфографія (від грец. orthos — правильний, grapho — пишу) — це розділ мовознавства, що вивчає правила написання слів.
Голосні та приголосні звуки
Звук — найменша одиниця мови та мовлення. Один звук не дає нам потрібної інформації, та коли об'єднати їх, матимемо слово з певним значенням.
Саме завдяки звукам мови розрізняємо слова та форми слова.
Приклад:
Віра — ліра; молоко — молока.
В українській мові 38 звуків. Вони поділяються на дві групи: голосні й приголосні.
Голосні звуки утворюємо лише за допомогою голосу. Усього є 6 голосних: [а], [о], [у], [е], [и], [і].
Розрізняємо наголошені й ненаголошені голосні. Якщо на голосний звук при вимові падає наголос, то він наголошений. Якщо наголос не падає, то звук ненаголошений.
Щоб дізнатися, як правильно наголошувати слова, потрібно користуватись словниками: орфоепічним, орфографічним, тлумачним.
Голосні звуки є складотворчими: скільки у слові голосних, стільки й складів.
Голосні звуки є складотворчими: скільки у слові голосних, стільки й складів.
Приклад:
У слові «кориця» два ненаголошені голосні: [о], [а]. Наголошений один звук: [и]. Слово має три склади: ко-ри-ця.
Приголосні звуки утворюємо за допомогою голосу і шуму або тільки шуму. Усього є 32 приголосні звуки: [б], [в], [г], [ґ], [д], [д’], [ж], [дж], [з], [з’], [дз], [дз'], [й], [к], [л], [л’], [м], [н], [н’], [п], [р], [р’], [с], [с’], [т], [т’], [ф], [х], [ц], [ц’], [ч], [ш].
Приголосні звуки нескладотворчі.
Слід розрізняти звуки [дж], [дз], [дз'], які на письмі передаємо буквосполученням дж, дз, і збіг приголосних [д] і [ж], [д] і [з] на межі префікса і кореня.
Порівняй: 1. Піджак [п'іджак], подзвонити [подзвонити]; 2. Віджити [в'іджити], підземний [п'ідземний].
У першому випадку [дж], [дз] є частиною кореня, у другому — [д] є частиною префікса, а [ж] і [з]— частиною кореня.
Зверни увагу!
Потрібно розрізняти звуки мови і звуки мовлення.
Звук мови — це звук, що не взаємодіє з іншими звуками у процесі мовлення, так би мовити, «чистий» звук.
Звук мовлення контактує з іншими звуками, впливає на них або зазнає впливу інших звуків: уподібнюється до сусіднього звука, стає нечітким у ненаголошеній позиції, інколи навіть зникає.
Приклад:
У слові «село» ненаголошений звук [е] вимовляємо з наближенням до [и] — [сеило]. У слові «футбол» глухий звук [т] під впливом дзвінкого [б] наблизився у вимові до парного [д], тому чуємо [фудбол].
Зверни увагу!
Отже, саме від місця звуку в слові залежить його вимова. У такій ситуації можемо говорити про звуки мовлення. Варіантів поєднання звуків дуже багато, тому звуків мовлення більше, ніж звуків мови.