Теорія:

Фонетична транскрипція — це спосіб передачі на письмі усної мови з усіма її особливостями.
Такий запис має свої правила, яких обов'язково дотримуємось:
  • текст, записаний у фонетичній транскрипції, беремо у квадратні дужки: [кр'іт];
  • усі слова при передачі транскрипцією, навіть власні назви, пишемо з малої літери: [украйіна];
     
  • букви я, ю, є, ї, ь, щ не вживаємо;
  • ставимо наголос: [кол'іно], [криниця];
  • м'якість приголосного позначаємо рискою вгорі  \([']\), а напівпом'якшеність таким знаком: [’];
  • довгі звуки позначаємо так: [:] ([дз'урчан':а] );
  • маленькою буквою вгорі позначаємо звук, до якого наближається при вимові основний звук: [дереиво];
     
  • [дж], [дз], [дз'] — так позначатимемо злиту вимову звуків: [джура], [дз'об].
Зверни увагу!
Букви я, ю, є на початку слова, після апострофа та голосних позначають два звуки [йа], [йу], [йе], а після приголосних один — [а], [у], [е]: яблуко[йаблуко], б'ю [бйу], олія [олйа], люлька [лл'ка], рядно [р'адно], співає [с’п’івайе]. 
Буква ї завжди позначає два звуки [йі], тому що стоїть або після голосного, або на початку слова: їхати [йіхати], колії [колійі].
 
Буква щ завжди позначає два звуки [шч]: щур — [шчур].
Буква ь не позначає звук, а слугує тільки для пом'якшення попереднього приголосного: корабель [корабел'].