В українській мові залежно від наявності голосу розрізняють такі групи приголосних: дзвінкі (шум переважає над голосом) і глухі (складаються тільки з шуму).
Приголосні звуки, схожі за вимовою, утворюють пари: дзвінкий – глухий.
Приголосні,що не належать ні до дзвінких, ні до глухих, називаються сонорними: [в], [й], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'].
| Дзвінкі | Глухі | Сонорні |
|
[б]
|
[п]
|
[в]
|
|
[г]
|
[х] |
[й]
|
|
[ґ]
|
[к]
|
[м]
|
|
[д]
|
[т]
|
[н]
|
|
[д']
|
[т']
|
[н']
|
|
[дз]
|
[ц]
|
[л]
|
|
[дз']
|
[ц']
|
[л']
|
|
[дж]
|
[ч]
|
[р]
|
|
[ж]
|
[ш]
|
[р']
|
|
[з]
|
[с]
|
|
|
[з']
|
[с']
|
|
|
[ф]
|
Зверни увагу!
Запозичений із грецької мови глухий звук [ф], що вживається лише у словах іншомовного походження та зрідка у звуконаслідувальних, парного дзвінкого не має: фокус, фото, фіранка, ф'юіть-ф'юіть.
Парні приголосні розрізняють лексичне значення слів: зуб — суп, ґава — кава, плід — пліт, гриб — грип.
При швидкому мовленні парні звуки вимовляються нечітко, тому й виникають труднощі при передаванні їх на письмі. Правопис літери, що позначає сумнівний приголосний звук (дзвінкий чи глухий), визначають так: добирають спільнокореневе слово або форму слова, щоб після проблемного приголосного з'явився голосний (легко — легенько, стежка — стежечка, ліс — лісу, нігті — ніготь). Інколи у складних випадках написання з’ясовують за словником (дефіс, суміш, босоніж, навідріз).
Зверни увагу!
Фрази для запам'ятовування:
- БуДе ГоЖе ҐеДЗю у ДЖаЗі — дзвінкі приголосні.
- УСе Це КаФе «ПТаХ і ЧаШа» — глухі приголосні.
- Ми ВиНиЛи РіЙ — сонорні.
В українській мові є дзвінкі звуки [ґ] і [г], які позначають відповідно буквами ґ і г. Звук [ґ] вживають у порівняно невеликій групі слів.
Приклад:
Ґанок, ґудзик, ґрунт, аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґатунок, ґвалт, ґедзь, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрати (не плутаємо з дієсловом грати), ґринджоли, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик.