Теорія:

Стилі мовлення
Стиль мовлення — це різновид мови, що характеризується таким добором засобів мовлення, які найбільше відповідають ситуації спілкування або передачі інформації в певних умовах. Стилі  різняться способом висловлювання, змістом та метою мовлення.
Стиль — це властиві слова на своєму місці (Д. Свіфт).
Кожен стиль має сферу поширення й уживання, мету, властиві лише йому ознаки, систему мовних засобів (лексику, фразеологію, типи речень тощо).
Сучасна українська літературна мова має сім найуживаніших стилів: розмовний, художній, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, конфесійний (мова богослужінь), епістолярний (листування). Інколи в одному творі поєднуються усі стилі, але частіше відбувається переплетення двох — трьох.
 
Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча для розмовного більш притаманна усна, а для інших — писемна (тому їх ще називають книжними).
Розглянемо перші п'ять стилів мовлення.
Розмовний
Найпоширеніший у сучасній мові, уживається в побутовому усному спілкуванні та слугує для офіційного або неофіційного спілкування людей у повсякденному житті.
 
Ознаки розмовного стилю:
  • широке використання загальновживаних слів;
  • експресивність та емоційне забарвлення мовлення;
  • використання невербальної комунікації: міміки та жестикуляції;
  • різноманітність ритмів та мелодики;
  • використання жаргонізмів, вульгаризмів;
  • вживання неповних речень, вставних слів та звертань;
  • часте використання слів із суфіксами пестливості чи зневаги.
Приклад:
— Гей ти, опудало-мужичище! Вдягся в кожушище та насилу повертаєшся, як той медвідь. Ось подивись, який я прудкий та жвавий в куценькому сурдуті.
— Мені добре і в кожусі, дарма що я опудало, — каже баран.
— А дивись, баране, який я гарний в сурдуті та як мені легко танцювати, — каже цап та скік з місця (І. Нечуй-Левицький).
Художній стиль
Стиль, за допомогою якого створена більшість творів художньої літератури. 
Тут можливе поєднання елементів усіх стилів літературної мови. Засобами художнього слова через систему образів художній стиль впливає на розум, почуття та волю читачів, формує їхні ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.
Використання мовних засобів зумовлено його призначенням — образно відтворити дійсність. Мова художньої літератури характеризується виключним багатством лексики і фразеології.
 
Основними жанрами художнього стилю виступають вірші, оповідання, драматичні твори, романи, поеми, епіграми тощо.
 
Ознаки художнього стилю:
  • слова слугують не тільки засобом вираження думок, але й естетичного впливу на читача;
  • широке використання засобів художнього мовлення;
  • образність та експресивність мовлення;
  • можливе використання фразеологізмів та діалектизмів;
  • поєднання всіх лексичних та граматичних стилів.
Приклад:
Звенигородський повіт — пишний куточок України, край садків, Шевченкова батьківщина! Пишна Шевченкова пісня вилинула з розкішного краю, убраного в чудові старі садки. Од самого берега Росі, на південь, де Канівський повіт межується з Звенигородським, починається такий рай, якого трудно знайти на Україні. Дрібні та круті гори од самої Росі йдуть ніби крутими хвилями. По крутих горах, по глибоких долинах подекуди зеленіють дубові та грабові старі ліси. Усі села суспіль ніби залиті старими садками, їдеш селами, неначе густими лісами: по обидва боки улиць скрізь стоять садки, наче зелені стіни (І. Нечуй-Левицький).