Залежно від змісту речення деякі слова (здається, кажуть, думаю, звичайно, видно, можливо, правда, на жаль, на щастя тощо) в реченні можуть виконувати різні функції — бути членами речення й вставними словами. Якщо до слова в реченні можна поставити запитання від інших слів, то воно не вставне і виділяти його комами не потрібно. Щоб переконатися, що слово є вставним, треба вилучити його з речення. Якщо при цьому речення не втратить первинного змісту, то слово є вставним.
Зверни увагу!
Порівняй: Думаю, суперечка тут недоречна. (Якщо ми вилучимо слово думаю, то речення не втратить змісту, зникне лише вказівка на джерело інформації. Поставити запитання до слова думаю теж не можна, отже, це слово вставне). — Я завжди кажу те, що думаю. (У цьому реченні вилучення слова думаю позбавить висловлювання логічності й завершеності. Можна поставити запитання від слова те (...кажу те, (що?) що думаю), тому це слово виконує роль присудка, а не є вставним).
Ніколи не є вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, нібито, все-таки, мовби, неначе, адже, тобто, особливо. Сполучники однак і проте виконують функцію вставних слів лише всередині речення. Якщо ці слова стоять на початку речення, вони є сполучниками й комами не виділяються.
Порівняй:
Усіх людей, однак, устигли евакуювати з корабля.
Однак усіх людей устигли евакуювати з корабля.
Порівняй:
Усіх людей, однак, устигли евакуювати з корабля.
Однак усіх людей устигли евакуювати з корабля.
Джерела:
О.В. Заболотний, В.В. Заболотний. Українська мова. 5 кл.: підруч. для закл. заг. серед. освіти. Видання 2-е, доопрац. Київ: Генеза, 2018. 208 с.