Пряма мова — це передача чужого мовлення зі збереженням змісту, інтонації, лексичних і граматичних особливостей.
Пряма мова складається з власне висловлювання та слів автора. Вони вказують, кому належить пряма мова, звертають увагу на емоційний стан мовця, його дії та ставлення до співрозмовника. Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, після неї та всередині прямої мови.
Приклад:
«Народи помирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову» , — писала Ліна Костенко.
Ліна Костенко писала: «Народи помирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».
«Народи помирають не від інфаркту, — писала Ліна Костенко. — Спочатку їм відбирає мову».
Ліна Костенко писала: «Народи помирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».
«Народи помирають не від інфаркту, — писала Ліна Костенко. — Спочатку їм відбирає мову».
В усному мовленні пряму мову вимовляємо голосніше й повільніше, а слова автора тихіше й пришвидшено. Між прямою мовою й словами автора робимо невелику паузу.
На письмі пряму мову беремо в лапки, а перше слово пишемо з великої літери. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, після них ставимо двокрапку.
Приклад:
У сестриці брат питає : «Куди хмарка відлітає?»
Дідусь посміхнувся: «Зайчик хлібцем поділився».
Дідусь посміхнувся: «Зайчик хлібцем поділився».
Якщо слова автора стоять після прямої мови, то перед ними ставимо знак питання, знак оклику або кому (залежно від виду речень), тире, а слова автора пишемо з малої літери.
Приклад:
«Як тебе не любити, Києве мій!» — захоплено написав у 1962 році поет Дмитро Луценко.
«Хто сьогодні черговий?» — запитав учитель.
«Прийди подивитися на мої малюнки», — попросив Юрчик.
«Хто сьогодні черговий?» — запитав учитель.
«Прийди подивитися на мої малюнки», — попросив Юрчик.
Схематично пунктограми при прямій мові можна зобразити так:
(А, а — слова автора, П, п — пряма мова)
1. А: «П?!»
2. А: «П».
3. «П», — а.
4. «П?!» — а.
5. «П, — а, — п».
6. «П?! — а. — П».
7. «П, — а. — П».