Теорія:

На відміну від вставних слів (словосполучень, речень), що виражають ставлення мовця до сказаного, вставлені слова, словосполучення, речення вносять додаткову інформацію, що інколи може зовсім не стосуватися змісту основного речення.

Такі конструкції теж не виступають членами речення
. Вони стоять у середині або в кінці речення.
Приклад:
Отож Павлусь сидів на лаві у затишному скверику (навколо ані душі) і їв морозиво (Ю. Ячейкін).
 
Ну, сидить собі на лаві таке звичайне-звичайнісіньке хлоп’я: кашкет на вухах, веснянки на носі (вони у нього не сходять навіть серед зими), а над носом — окуляри в круглій чорній оправі (Ю. Ячейкін).
Розділові знаки при вставлених конструкціях
Кому ставимо, якщо вставлене речення  близьке до змісту основного речення.
Приклад:
І золотої й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль моєї долі молодої (Т. Шевченко).
Невеликі вставлені конструкції, які стоять у середині основного речення й мають з ним тісний змістовий контакт, виділяємо тире. Вони вимовляються підвищеним тоном.
Приклад:
В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є! (В. Симоненко)
Комами й тире виділяємо встав­лені конструкції тоді, коли на місці розриву повинна бути кома.
Приклад:
До письменства я кличу, — звичайно, в думках, — щоб світило над нашою ніччю (В. Самійленко).
Найчастіше вставлені слова чи речення вимовляються пониженим тоном. Тоді вони відокремлюються дужками. Таким чином виділяємо:
  • слова, якщо вони вживаються як додаткове зауваження:  Вранці (щоранку!) він робить гімнастику, щоб бути сильнішим і спритнішим від усіх (Ю. Ячейкін).
     
  • вставлені речення, які доповню­ють, уточнюють усе речення або якийсь його член і різко випада­ють із синтаксичної структури речення: Павлусь, невдоволений появою діда (що йому — інших лав мало?), удав, нібито привітання не зрозумів (Ю. Ячейкін).