Теорія:

У морях, солених озерах та лиманах України мешкає чимало двостулкових молюсків, пристосованих до існування у солоній або солонуватій воді.
 
Серцевидка Ламарка — найбільша серед наших серцевидок. Довжина її мушель може перевищувати \(5\) см, а їх форма та забарвлення є дуже мінливими.
 
серцевидка ламарка.jpg
Серцевидка Ламарка
  
Крім різних видів морських серцевидок є ще й солонуватоводні, які населяють лимани та інші ділянки з невисокою солоністю води. Одним з таких видів є серцевидка кольорова. Довжина її мушлі — \(4\) см.
 
серцевидка кольорова.jpg
Серцевидка кольорова
  
На узбережжі Чорного або Азовського морів можна також назбирати стулки анадари. Мушлі цих тварин нагадують серцевидок, проте їх легко відрізнити за будовою замка. Замок — ділянка біля верхівки стулок, яка разом з органічною зв'язкою (лігаментом) забезпечує їх рухливе з'єднання. У серцевидок замок утворений кількома відносно великими горбочками (зубами). У анадари є довгий ряд з маленьких зубчиків, кількість яких може досягати півсотні:
 
серцевиидка.jpg
Серцевидка
 
анадара.JPG
Анадара
  
Анадара і серцевидки не є близькими родичами. Вони належать до різних родин і навіть рядів. Серцевидки здавна живуть у наших морях. А анадара потрапила до нас порівняно недавно — у другій половині \(ХХ\) ст. Припускають, що її личинки потрапили до Чорного моря разом з баластними водами морських кораблів. Загалом цей молюск розповсюджений в Індійському та Тихому океанах.
 
анадара1.JPG
Мушлі анадари
  
Ще один двостулковий молюск, занесений до наших морів людьми — піщана мія. Розповсюджена вздовж атлантичного узбережжя Європи та Північної Америки, у північній частині Тихого океану.
 
У Чорному морі піщана мія вперше була знайдена в Одеській затоці у \(1966\) році. З того часу перетворилася на звичайного мешканця Чорного та Азовського морів. Мушлі мії є досить великими — у наших морях — до \(8\) см, а загалом — до \(14\) см у довжину. На одній зі стулок є великий виступ.
 
піщана мія.JPG
Піщана мія
  
Чому мію називають піщаною? Молюски полюбляють мілководні ділянки з піщано — мулистим дном і нерідко зі зниженою солоністю води (наприклад, у лиманах). Більшу частину життя вони проводять у викопаних у піску нірках. Ці нірки, зокрема, захищають молюсків під час відпливів.
 
піщана мія2.JPG
Мушлі піщаної мії
  
Середземноморська мідія розповсюджена від атлантичного узбережжя Європи до Чорного і Азовського морів. Завезена людьми до різних куточків світу. Їстівний молюск має промислове значення. Мушля є клиноподібною, майже чорною зовні, із синюватим перламутром усередині. У великих особин довжина мушлі може досягати \(14\) см, проте переважно трапляються значно менші молюски. Мідії прикріплюються до підводних скель, каміння, та інших твердих предметів, утворюючі скупчення (друзи).
 
середземноморна мідія.jpg
Середземноморська мідія
  
Устриця їстівна поширена від атлантичного узбережжя Європи та Північної Африки до Чорного моря. Їстівний молюск має промислове значення. У великих особин розміри мушель можуть досягати \(8\) — \(10\) см. На відміну від мідій або інших морських молюсків, стулки устриць мають різну форму. Одна з них (опукліша) приростає до твердих підводних предметів.
 
устриця їстивна.jpg
Устриця їстівна
 
Інші види морських двостулкових молюсків:
 
гребінець чорноморський.jpg
Гребінець чорноморський
  
донакс.jpg
Донакс обрубаний
  
гастрана.jpg
Гастрана ламка
  
хамелея.JPG
Хамелея
  
доріпес.JPG
Лопірес молочний
  
морський черешок.jpg
Морський черешок
 
Джерела:
Інформація та ілюстрації з Просвітницької програми "Молюски"
(автори: Гураль-Сверлова Ніна В’ячеславівна, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник ДПМ НАНУ;
Гураль Роман Іванович, кандидат біологічних наук, науковий співробітник ДПМ НАНУ) 
 
http://pedagog.pip-mollusca.org/presentation/2/index.php