Теорія:

Характерним для української мови є розрізнення звуків [г] і [ґ].
[ґ] вживається в деяких запозичених словах і українських, давніх за походженням.
Приклад:
[ґýдзик], [ґá нок], [ґрýнт], [ґéдз' ], [áґрус], [ґýл'а], [лéґ’ін'], [ґрéчнией].
В інших словах слід вимовляти звук [г]: [гáрно], [гн'іздó], [гоур'íх], [гóлос], [газéта], [вагóн].

У словах грецького походження  вимовляємо [г]: геодезія, логопед,  педагог, теолог.
Зверни увагу!
[ґ] і [г] — два різні звуки, які впливають на лексичне значення слова.
 

Гніт  (утиск) — ґніт (у лампі, свічці); грати  (на скрипці) — ґрати (залізні); гулі (гуляння) — ґулі (нарости на тілі).

За традицією в окремих словах, запозичених з європейських та деяких східних мов, [h] і фонетично близькі до нього звуки передаємо буквою х: хобі, хокей, харакірі, Хаммурапі.
Усі приголосні перед [і] вимовляються або м’яко (ті, що можуть бути м’якими), або напівм’яко (шиплячі, губні): [с'íл'], [з'íл':а], [ш’íс'т'], [óч’і].
 
Але  не пом’якшується перед [і] приголосний на межі слів, на межі складових частин слова: [пéдінстиетýт], [сáд і горóд].
Зверни увагу!
Шиплячі ([ж], [ч], [ш], ([дж])  у кінці слова й складу, перед усіма голосними  вимовляються твердо: [стóрож], [р'íч], [жáрт], [спúш], [джúнсие].
 
Напівпом`якшені вони перед [і] та  [йа], [йу]: [нóчі],[душí], [запоур'íж’:а], 5-[дж’í],  [р'íч’:у]. 

Подовжені шиплячі
частіше вимовляються також напівпом`якшено: [клóч’:а], [п’ід:áш’:а], [зб’íж’:а].
Звук [ц'] вимовляється м’яко в словах, що закінчуються на -ець: [холодéц'], [збройенóсеиц'].
 
Звук [ц] вимовляється твердо в кінці іншомовних слів та звуконаслідувальних словах: [квáрц], [абзáц], [бáц]. 
Звук [р] завжди твердий у кінці слова  й складу: [пеирукáр], [л'íкар], [порцеил'áна], [мáрмур]. Виняток: Горький [гóр'кией].
У літературній мові звук [р] вимовляється м’яко тільки на початку складу перед звуками [а], [у], [о] (на письмі перед буквами я, ю, ьо), а також перед [і]: [бр'áзкатие], [р'íвеин'], [хр'ýкан':а], [т'р'óх].
Зверни увагу!
Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]: [(дз)бáн], [б(дж)óлие], [воу(дж)ý].
 
Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм
 
Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад, до префікса і кореня: [п'ід-зáмковией] підзамковий;  [п'ід-жúвлеин':а] підживлення.
Джерела:
Глуховцева К. Д., Глуховцева І. Я., Барилова Г. К. Основи української орфоепії : навчальний посібник для студентів ІІ курсу (модуль А) / за ред. К. Д. Глуховцевої. – Старобільськ, 2015. – 128 с.
Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000.– С. 20-24.
Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 34-36. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К., 2002. – С. 77-80.
Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 370-401.