Милозвучність – це здатність мови до мелодійного, гармонійного звучання.
Побутує думка, що українська мова – одна з наймилозвучніших у світі. Видатний учений-славіст І. Срезнєвський у позаминулому столітті відзначав, що українська мова – «це мова поетична, музикальна, живописна». Мелодійністю української мови захоплювалися В. Cамійленко, А. Метлинський, М. Рильський, І. Огієнко та інші. Нині мелодійне українське слово чарує всіх, хто слухає або читає його. Досягається це насамперед завдяки евфонії.
Евфонія (милозвучність) – це уникання складного для вимови нагромадження звуків.
Милозвучності української мови сприяє чергування окремих голосних і приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, рухливе інтонування та наголошування, використання паралельних форм слів тощо.
Приклад:
Ламати — зломити, казати — кажу, ріг — на розі, область — обласний, будем — будемо, напишем — напишемо, кохати — кохать, сльозами — слізьми, грошима — грішми.
Зверни увагу!
Українські слова на 42–46 % складаються з голосних. У той же час бажано уникати збігу голосних звуків на стику слів. Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо збіг голосних (хай навіть при цьому виникне збіг приголосних).
Тиса й Уж (а не Тиса і Уж), якісно й оперативно (а не якісно і оперативно), жила в Умані (а не жила у Умані).
Зверни увагу!
Небажаним також є важкий збіг приголосних. Тому відбувається спрощення в групах приголосних, зміни приголосних при додаванні суфіксів -ський, -ство.
Був у караоке-барі (а не був в караоке-барі), залишиш усе (а не залишиш все), доблесний (а не доблестний), козацький, козацтво (а не козакський, козакство).
Милозвучність мовлення забезпечується також варіантами елементів, що чергуються:
- прийменників (у – в, з – зі – із, над – наді, під – піді, перед – переді, від — од);
- сполучників (і – й);
- часток (би – б, же – ж);
- префіксів (від- – віді-, над- – наді-, об- – обі-, під- – піді-, в- – у-);
- постфіксів (-ся – -сь);
- початкових та кінцевих звуків у словах (ужити – вжити, іти – йти, знову – знов).
Такі форми одного слова називаються фонетичними синонімами. Уживання того чи іншого варіанта визначається його звуковим оточенням. У наступних теоріях детальніше розглянемо кожен із випадків чергування.
Зверни увагу!
Відхилення від цих правил допускається лише в художній літературі, де це зумовлено вимогами ритму, але й тут порушення милозвучності мови небажане.
В залі розкішній сяє ялинка,
Сяє в намисті, сяє в цяцьках,
І задивилася в вікна дитинка
З слізьми в очах (Олександр Олесь).
В залі розкішній сяє ялинка,
Сяє в намисті, сяє в цяцьках,
І задивилася в вікна дитинка
З слізьми в очах (Олександр Олесь).
Джерела:
Огієнко І. Наглядна таблиця милозвучності української мови: Для школи і самонавчання. Жовква, 1923;
Тоцька Н. Засоби милозвучності української мови // Заг. та експерим. фонетика: Зб. наук. пр. і мат. К., 2001;
Гайсенюк О., Скаб М. Милозвучність української мови на тлі інших слов’янських мов // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. філологічна. 2012. Вип. 56. Ч. 1.