Теорія:

Контакт з аудиторією
Оратор повинен зосередити свою увагу на аудиторії, аудиторія — на змісті (Н. Морган).
Майстерність публічного виступу полягає в повному взаєморозумінні оратора й аудиторії. Підготовленість промовця, його зацікавленість, переконливість викликають у слухачів відповідну реакцію. 
Зверни увагу!
Ключові показники успіху — позитивна реакція на слова оратора, зовнішнє вираження уваги в слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, усмішки, сміх, оплески), «робоча» тиша в залі.
Аудиторія надала ораторові головну роль, віддала свій час, тому з цим потрібно рахуватися. Якщо оратор виступатиме мляво, невпевнено, то ризикує втратити увагу до свого виступу. Він повинен уміти створити дружню і разом із тим ділову атмосферу, налагодити контакт.
Зверни увагу!
Зарозумілість, менторський тон, зневага, зверхність, публічні зауваження, вираження своїх емоцій тощо налаштовують слухачів проти оратора і руйнують контакт.
Необхідно прислухатися до аудиторії, оскільки причина вашого виступу — вони. Виступ має значення лише тоді, коли аудиторія його зрозуміла. Тому необхідно тримати контакт із аудиторією. Стежте за рухом у залі: слухачі дивляться на вас, на сусіда, на годинник чи у вікно. Чи реагують вони на ваші жарти? Як слухачі сидять — нахилившись до вас чи відкинувшись на спинки стільців?
Зверни увагу!
Люди запам’ятовують близько 10-30% того, що вони чують. Тому виступи, промови  слід будувати виважено, не переобтяжуючи зайвою інформацією.

Оратор повинен добре знати проблему, яка обговорюється.
Прийоми встановлення контакту
Перед початком промови витримуйте невелику психологічну паузу — 5-7 секунд.
Щоб завоювати аудиторію, треба встановити з нею і постійно підтримувати зоровий контакт.
Якою б цікавою не була тема, увага аудиторії згодом притупляється. Її необхідно підтримувати за допомогою ораторських прийомів:
  • прийом запитання – відповіді, за допомогою яких створюється атмосфера невимушеного спілкування. Промовець ставить запитання і сам відповідає на них, активізуючи в такий спосіб увагу слухача та спрямовуючи хід його міркувань у потрібне русло;
     
  • перехід від монологу до діалогу (полеміки) дає змогу залучити до процесу обговорення учасників, активізувати тим самим інтерес публіки, якій цікавіше спостерігати за суперечкою, ніж за монологом; 
     
  • прийом створення проблемної ситуації. Він зводиться до того, що обидві сторони долучаються до активного розгляду проблеми, вирішуючи певні завдання. Особливо це виявляється тоді, коли промовець начебто намагається розв’язувати проблему на очах у публіки. Тоді слухачі з нею погоджуються чи виражають незгоду, схвалюють чи сумніваються;
     
  • прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію міркувати;
     
  • посилання на власний досвід, що завжди цікаво слухачам;
     
  • використання гумору, що дає змогу швидко завоювати аудиторію.
Зверни увагу!
Не можна весь час тримати аудиторію в напруженні. Короткий відступ від теми дає можливість слухачам відпочити. Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом «тихий голос»).
Спеціальні слова і вислови, що забезпечують зворотний зв’язок — один із найдієвіших засобів контакту. Це можуть бути:
  • особові займенники  (я, ви, ми, ми з вами);
     
  • дієслова у 1-ій і 2-ій особі (зазначимо, спробуємо довести, зверніть увагу, занотуйте, поміркуймо разом, уявіть собі, узагальнимо тощо); 
     
  • звертання (шановні колеги, поважна публіко, слухачі);
     
  • риторичні запитання (Чи могли б ми уявити це років 10 тому?);
     
  •  вислови  «Спробуємо вирішити це питання спільно з вами», «Розглянемо цю проблему з іншої точки зору», «Що ми знаємо про це?», «Який висновок можемо зробити?» 
Схожі до них за функцією вставні конструкції (як ви знаєте, як ви розумієте, як ви здогадуєтеся, як ви вже помітили, погодьтеся, уявіть тощо). Це своєрідний заклик до об'єднання мовця й  аудиторії в одне ціле, що водночас готує слухачів до сприйняття нової інформації.
Пам'ятка ораторові
  1. Мова оратора має бути близькою до мови аудиторії. Інакше виникає відчуженість. 
     
  2. Мова виступу має бути простою. Складність і наукоподібність мови не сприяє її розумінню і завоюванню авторитету лектора у слухачів
     
  3. Потрібно уникати двозначності у вживанні слів і фраз. Інакше слухачі можуть не зрозуміти ваш жарт, і навпаки, розсміятися там, де цього робити не варто.
     
  4. Велика кількість слів-паразитів ось», «так би мовити», «значить», «ну», «як би» тощо)  часто з’являється тоді, коли лектор хвилюється. Емоційне напруження спотворює  мову, що негативно діє на слухачів
     
  5. Говоріть коротко. Ще стародавні ритори застерігали від довгих фраз, оскільки вони погано діють на слух аудиторії й на дихання оратора
     
  6. Висловлюйтеся точніше. Чим конкретніша мова, тим яскравіші зорові уявлення.
     
  7. Бажано в мові частіше застосовувати  звертання. Такий прийом сприяє активізації мислення слухачів, оскільки вони безпосередньо залучаються до розв’язання висловлюваних проблем.
     
  8. Серед мовних засобів, що сприяють встановленню контакту, чільне місце посідають мовні етикетні формули. Виступ починається звертанням до слухачів вітальними словами, а закінчується найчастіше лаконічною фразою «Дякую за увагу».
     
  9. Вигляд людини, яка весь час стоїть нерухомо, стомлює аудиторію. Під час тривалого виступу досвідчений оратор змінює позу. Крок уперед акцентує увагу на сказаному, крок назад натякає на те, що слухачі в цей момент можуть трохи «відпочити». Але не варто під час виступу постійно пересуватися по сцені.
Зверни увагу!
Основним показником почуттів оратора є вираз його обличчя. Міміка стимулює емоції аудиторії, вона здатна передавати різні переживання. Аудиторія не любить сердитих
чи байдужих, тому обличчя має виражати доброзичливе чи навіть дружнє ставлення до слухачів.
Джерела:
Українська мова (рівень стандарту) : підруч. для 10 кл. закл. загальн. середн. освіти / Олександр Авраменко. — К. : Грамота, 2018. — 208 с. : іл.
Ораторське мистецтво : навч.-метод. посіб. / авт.-уклад. : І. М. Плотницька, О. П. Левченко, З. Ф. Кудрявцева та ін. ; за ред. І. М. Плотницької, О. П. Левченко. – 2-ге вид., стер. – К. : НАДУ, 2011. – 128 с.